КОТЕНЯТКО

356
1 минута

Сергію Скотнову, другові студентських років, тепер – священику

Котенятко плаче за вікном.
А над ним, як мама, тужить осінь.
Котенятко вицвілим листком
Теплоти і ласки в когось просить.

Підгрібає лапкою траву
І до себе горне шепіт квітів,
А в очах тримає ще живу,
Поки що дитинну, зелень літа.

Мокрий вітер, наче скрипалі,
Ріже шубку і у вуха віє,
Лиш торкають криком журавлі
Куций вус пухнастої надії,

Що з морозним дзенькотом притьмом
Добрий хтось до нього вийде з лісу,
Де туман збігає молоком,
Пиріжком лежить у небі Місяць.

17 жовт. 1987

© І.З. Павлюк, текст, 2018

  • Комментарии
Загрузка комментариев...